Кожен об’єкт дослідження, особливо коли мова йде про ту чи іншу терито - рію, є комплексним. У цьому есеї ми розглянемо Чоколівку з перспективи трансформації одного зі складових елементів природного середовища. Сьогодні територія Чоколівки, як і всього Києва, зазнала значних антро - погенних змін. Саме тому нам важливо розуміти, як відбувались ці зміни, чому та до чого вони призвели. Для цього було обрано місцевість у межах Чоколівки, що іменується Кадетський Гай.

Нашою метою є показати, що кожна територія — унікальна, і голов - не — мінлива в часі. Це дослідження проводиться для того, аби відобрази - ти цю плинність на прикладі Кадетського Гаю. Ми хотіли проілюструвати антропогенний вплив на ту чи іншу місцевість, простежити, як змінюва - лось уявлення про неї і як саме це впливало на реальне становище те - риторії, в даному разі — Кадетського Гаю. Ми також прагнемо зрозуміти причинно-наслідкові зв’язки таких змін та їх вплив на сучасність, що дає можливість відтворити трансформацію Гаю й побудувати гіпотези щодо майбутнього розвитку території. Першочерговими завданнями дослідження є окреслення історичних меж, основних етапів існування території, а також визначення функціонального призначення території Кадетського Гаю на кожному з цих етапів. Межі даної місцевості на сучасній мапі Києва охоплюють територію між залізницею Київ–Фастів, Повітрофлотським проспектом та Чоколівським бульваром 1 . Кадетський Гай видозмінювався в часі, й відповідно трансформувались його функції. Отже, ми можемо виділити чотири основні хронологічні етапи згідно з функціональними змінами: «До…», «1786–1846 рр.», «1847– 1917 рр.», «1918 р. – сьогодення».

Етап «До…» охоплює значний проміжок часу в історії і є часом пасивного використання території. Цей період охоплює всі події, що відбувались до 1786 року. Зауважимо, що гай був дубовий, а до прийняття християнства дуби служили об’єктом язичницьких поклонінь. Оскільки ж точних згадок про це не знайдено, то можна лише здогадуватись, що гай міг виконувати язичницькі сакральні функції.

У цей час територія Кадетського Гаю була частиною Шулявщини, або, як раніше іменували в давньоруських літописах, Шелвового борока, Шелвового сільця. Згідно з літописними згадками 1146 та 1160 років на даній території розміщувалась диспозиція князів, які бились за володіння Києвом під час усобиць .

Однак двох писемних згадок мало, тому залишається поле для подальших досліджень. А за описом Михайла Максимовича територія гаю була «густа и тениста». Так чи інакше ми можемо говорити про те, що до ХІХ століття гай зберігав сакральне значення: спочатку це було язичництво, після— християнство. Етап «1786–1846 рр.». Упродовж цього періоду територія починає активно використовуватись і отримує назву Шулявський Гай. Територія не втратила на той час свого священного значення, втім з язичництвом це вже не було пов’язано. Поштовхом для цього на початку XVIII століття стала побудова дачі Митрополита Варлаама Ванатовича, земля якого належала Софійському монастирю. Варлаам Ванатович— архімандрит Тихвінський (1719–22), архієпископ Київський і Галицький (1722–30 роки). Навчався у Київській (Києво-Могилянській) академії та в Московській слов’яно-греко-латинській академії. Постриг прийняв у Новгороді Великому, в Тихвінському Богородицькому монастирі. Певний час виконував обов’язки духівника в домі новгородського архієпископа Феодосія.

Згодом служив обер-ієромонахом на російському флоті. 21 січня 1722 р. обраний Синодом, а 14 травня висвячений на архієпископа Київського й Галицького. На ґрунті майнового конфлікту з київським війтом Д. Полоцьким за наклепницьким доносом останнього разом з усіма членами консисторії і кафедральним писарем 2 серпня 1730 р. викликано імператоркою Анною Іванівною до Москви й віддано під суд Таємної канцелярії. За результатами судового розслідування його було позбавлено архієрейства та священства і в званні простого ченця вислано до Кирило-Бєлозєрського монастиря у м. Кирилов (нині місто Вологодської обл., РФ).

Після сходження на російський трон імператорки Єлизавети Петрівни його 1741 р. викликано із заслання і відновлено в архієрейському званні. Але він не повернувся в Україну, виявивши бажання піти на спокій у Тихвінський монастир, прийняв схиму під іменем архісхимонаха Василія і там помер3 . Зведення архієрейського будинку на Шулявці саме в цей час підтверджується архівними матеріалами— в «Книге записи прихода и расхода денежных сумм Софийского монастыря (1737–1738)» зафіксовані численні розпорядження архієпископа Варлаама про виділення матеріалів для спорудження заміського будинку на Шулявці4. Таким чином частина території гаю стає церковною власністю й починає забудовуватись. У цей же період формуються практики геть іншого різновиду— мова про дозвілля. Після побудови митрополичої дачі почались масштабні святкові гуляння студентів Києво-Могилянської академії, які згодом переросли в загальноміські (одне з місць, куди кияни їздили відпочивати за місто). Досить часто ці гуляння супроводжувались елементами розпусти, пияцтва, панувала атмосфера небезпеки та криміналу. Церковна адміністрація не могла контролювати свою територію, оскільки вона належала Софійському монастирю, землі якого було секуляризовано. Етап «1847–1917 рр.». Особливо важлива подія в локальному розрізі сталась 1847 року — тоді відбувся перехід території гаю у державне володіння й одночасно з цим було покладено край її сакралізації: митрополичий будинок було розібрано, де незабаром замість нього збудовано Володимирський Кадетський корпус. Окрім корпусу частина території гаю забудовувалась цілим комплексом будівель — навчальних, житлових, господарських. Сама територія гаю була розширена, а частина зелених насаджень вирубана.

Київські містяни продовжували розважатись на території гаю в святкові та вихідні дні. Однак зрештою міська влада звертає увагу на ситуацію в цій місцевості, тож вирішує трохи впорядкувати та убезпечити відпочивальників — обмежує вхід волоцюгам, повіям тощо.

Згодом на землях військового відомства в межах кадетського корпусу (18 десятин, тобто 19,6 га) було відкрито Миколаївське артилерійське училище. А в 1912 році тут відбувались активні робітничі протести-страйки, зокрема з приводу Лєнського розстрілу робітників у квітні 1912 року— страйк на золотих копальнях на річці Лєна в Сибіру закінчився розстрілом та масовими жертвами . Саме в цей час відбулось перейменування гаю з Шулявського в Кадетський, що й говорить нам про зміну основного призначення місцевості. Таким чином, призначення гаю поступово змінюється. Тепер це публічний простір, придатний не лише для прогулянок і відпочинку, а й для політичних маніфестацій. Водночас територія отримує нову назву — у зв’язку з новим призначенням — бути місцем розташування військових навчальних закладів. Разом з тим у військові навчальні заклади проводять водогін, а 1908 року стартує проєкт будівництва Кадетської трамвайної лінії, і вже за кілька місяців воно завершується. Територія вливається в місто інфраструктурно.

Етап «1918 р. – сьогодення». З цього часу відбуваються невідворотні зміни для даної території. Під час визвольних змагань розпочалась масова ви - рубка Кадетського гаю. Причини зрозумілі — киянам потрібні були дрова. Після революції упроваджується ідея «Перемогти і підкорити природу»: засипаються озера і заводяться річки Вершинка (початок ХХ ст.) та Кадет - ський Гай (1870–1950-ті роки) у колектори. Радянський погляд на природу не залишав шансів малим річкам і дубовому гаю. Натомість територія підпадала під типову мікрорайонну забудову, найак - тивніший її час припав на 1960–70-ті роки. На місці озер були побудовані стадіон і басейн. Кадетський корпус використовувався для проведення командних курсів, пізніше тут діяла піхотна школа, а потім розташовував - ся штаб Київського військового округу. Нині тут — Міністерство оборони України та Генштаб Збройних Сил України. Тож і сьогодні територія не втратила свого військового значення, яке бу - ло притаманне їй протягом багатьох років із самої побудови Кадетського корпусу. Цей факт впливає й на саму Чоколівку: назви, соціальний склад населен - ня, забудова — селище ГВФ, вулиця імені генерала Геннадія Воробйова.

Використання військовими Кадетського Гаю впливає на особливості самої Чоколівки як району міста. Виходячи з вищенаведених подій і фактів, можемо узагальнити зміни функціонального призначення території Кадетського Гаю. Протягом ос - таннього століття воно дуже змінилось, незмінною ж залишилась спеці - альна зона військових об’єктів.

Від колишнього розкішного дубового гаю, в якому полюбляли відпочивати кияни, залишились зелені насадження в санітарно-захисній зоні. Тут ми можемо говорити про певну десакраліза - цію території, оскільки протягом перших двох етапів свого існування гай набував великого сакрального значення. Десакралізація розпочалась у буремні роки національно-визвольних зма - гань, коли побутові труднощі змушували киян вирубувати гай. Та найбіль - ше зусиль, звісно, доклала радянська влада, для якої природний парк не був перешкодою на шляху до зведення «хрущовок» і яка прагнула позба - вити місцевості Києва попередніх сакральних змістів. 

Тож територія гаю перетворилась на мікрорайонну забудову. Про нехтування природи й історії, а також, певною мірою, про успішність більшовицьких перетворень свідчить невелика кількість згадок про гай як сакральне місце.

Серед них:

• Перунів дуб на вул. Курській, буд. 3 (був свідком практично всіх масових гулянь столиці, кількох воєн та десятків змін влади у столиці);

• вул. Кадетський Гай та території Турецького містечка, що не підпадає під зону нашого об’єкта дослідження;

• парк «Супутник», що відіграє ту ж санітарно-захисну зону від залізниці;

• річка Кадетський Гай, що нині протікає під землею.

Під час проведення глибинних інтерв’ю дану територію було згадано лише одним респондентом:

«То у нас є цінність: оце авіаційне містечко, це дубовий гай, це зелень, і природа, це архітектурний ансамбль 1913 року, це є культурна пам’ятка Солом’янського району»— місцева мешканка, 31 рік.

Також розповідалось про ініціативи за збереження вікових дубів і зеленої зони загалом, однак про Кадетський Гай як про окремий топонім згадано не було. Це кричущий приклад того, як легко можна забути історію місця, хай навіть воно є самодостатнім.

Кадетський Гай, який є частиною Чоколівки, впливає на її розвиток і нинішнє обличчя, і його історія та сучасність, значення для Чоколівки та й для Києва загалом потребує переосмислення.

Територія Кадетського Гаю змінювалась упродовж років неодноразово. Від густого гаю нині не залишилось майже нічого. Це відбулось унаслідок десакралізації території, що й стало причиною її забудови.

Нині територія виконує зовсім інші функції, і це вагомий привід відновити історичну пам’ять про Кадетський Гай та звернути увагу на подібні ще не знищені території в місті— вони потребують нашої уваги й піклування.