«Ластів’яче гніздо» шістдесятників на Чоколівці
1960 року зірки сходяться особливо вдало: починає діяти Клуб творчої молоді й Світличний з коханою отримує однокімнатну квартиру на Чоколівці. Гостинність подружжя вабила шістдесятників: тут їх завжди чекав не лише новий запис віршів Драча чи Костенко, а й ремонт взуття, стрижка чи просто прихисток. На полицях Івана була ексклюзивна література, унікальність якої межувала з антирадянщиною: 5 номерів журналу «Табор», заснованого Симоном Петлюрою в Польщі, видання 1923 р. «Кобзарі і кобза» Василя Ємеця, а також «Скоропадщина» Святослава Доленги.
Світличний знайшов гроші ще й на магнітофон «Весна»: 5-кілограмовий апарат він завжди брав на цікаві зустрічі й запрошував достатньо відважних записати свої вірші. Зараз ці касети з голосами Симоненка, Вінграновського, Жиленко, Голобородько, Костенко, Мамайсура й інших є основою аудіоархіву Музею шістдесятництва.
Протокол КДБ з обшуку 31 серпня 1965 року. Джерело: Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України
Квартира Івана була ще й центром самвидаву: обережно визначаючи «своїх», Світличний своїми текстами схиляв до українських ідей тих, хто сумнівався. Дисидентка Світлана Кириченко пригадує своє обурення, коли поет приніс вірш Симоненка «Хай мовчать Америки й Росії…»: «Як це росію й Америку в один ряд ставити!». На це Іван твердо відповів:
Можна. І навіть треба. Маємо усвідомити: в українців одна батьківщина — Україна, а Батьківщина — самодостатня. Усі інші країни — то лише ближчі або дальші сусіди, кращі чи гірші, друзі або й недруги, але всі вони — і н ш і, і Росія — в їхньому ряді. Я радий за Василя, що так чітко висловив цю думку. До неї багатьом ще доростати треба.
